“Доба змін” в Інституті проблем сучасного мистецтва

25.01.2018

23 січня в Інституті проблем сучасного мистецтва відбулося відкриття виставки “Доба змін” учнів Школи сучасного мистецтва. Кураторка Школи Вікторія Бурлака пише про проект й про сучасність, у якій митці-учасники почерпнули матеріал для творчих рефлексій.

Не доведи господи жити в часи змін – сьогодні в наших українських реаліях все частіше замислюєшся над сенсом цього перлу китайської народної мудрості. Якось так я би визначила “історичний етап” мого свідомого, дорослого існування – занурення у безкінечну стихію змін. Як в тому старому радянському кіно – світові й досі “стабільності не вистачає”… Насамперед, це колективне відчуття, що витає в повітрі вже чверть століття і пов’язане з політичними пертурбаціями – то спадами, то ескалацією напруги, штучно викликаними коливаннями від патріотичного популізму до пофігізму. Особисте несвідоме дзеркалить колективне несвідоме соціуму. Внутрішня невизначеність, підвішеність, фрустрація середньостатистичної “маленької людини” витікає із цього загального стану втраченої історичної нагоди нормального суспільного і економічного розвитку… Бо ж насправді ці зміни – не на краще, й не на гірше, це зміни без змін, дурна безкінечність, з якої невідомо як можна вистрибнути – разом або ж поодинці, та й невідомо, чи можна вистрибнути взагалі. Влада продовжує розчаровувати, корупція, з якою нібито посилено борються, нікуди не зникає, соціальна катастрофа поглиблюється. Сильний агресор відгризає шматки територій – війна іде, люди гинуть, й ніхто не спроможний це зупинити… Країна з потужними матеріальними та інтелектуальними ресурсами приречена на безрадісне і пасивне існування “смердючої діри”, як дозволив собі висловитися щодо третіх країн одіозний Трамп, який також є яскравим симптомом часу – часу глобального краху старомодних демократичних ідеалів і олігархічного панування. Не тільки ж нам потерпати, світ стрімко змінюється, стає непристойнішим в своєму обожнюванні сили, позатим – прозорішим і відвертішим.

Ксенія Оксінь. Катерини

Усі зображення надано організаторами

Зміни – це лише видимість, легкі хвилі на поверхні пануючого хаосу, хоча, саме вони позбавляють впевненості в завтрашньому дні. Під ними ховається глибинний стабільний сценарій поразки – кожен раз нас б’ють по лобі одні й ті самі граблі неспроможності давати раду власному життю. Хоча, прогнози майбутнього, так само, як і бачення теперішнього не завжди і не для кожного критично-песимістичні – мистецтво дає прекрасну можливість віднайдення позитиву у внутрішніх ресурсах людини. Існують варіанти динаміки змін – і кожен із студентів Школи сучасного мистецтва, спостерігач того, що відбувається, пропонує свій. Або ж крихкий місток, по якому ми рухаємось у майбутнє, ламається під ногами як от в інсталяції Надії Бичек. Олена Небесна матеріалізує відчуття задухи, гіпоксії, неможливості дихати – план особистого життя в неї переплітається із суспільним. Ольга Дрозд переймається глобальними проблемами, як от ксенофобські настрої, втіленням яких для неї стала майбутня стіна між Америкою і Мексикою – художниця пропонує допомогти президентові Америки обрати “кращий проект”. Хтось, як от Мар’яна Мельничук, намагається дивитися на речі ще глобальніше, і зрозуміти, в чому відмінність людського існування від інших форм життя, як от тварини і мінерали, і в чому, власне, сенс його примарних насолод. Ксенія Оксінь, наслідуючи класиків і літератури, і фотографії, пішла шляхом критичних метафор, переосмислюючи долю сучасних “Катерин” – спускаючись до справжнього соціального дна, до “знедолених”, які експлуатують свою роль. Або ж можна взагалі відкинути всі нездорові рефлексії. Don’t worry, be happy – рефрен живопису Олексія Бурдія. Життя прекрасне. Щастя завжди поряд і не залежить від зовнішніх обставин. І це також одна із можливих і переконливих точок зору...