27 вересня – 28 жовтня 2017 року в Я Галереї (м. Київ, вул. Хорива, 49Б) пройде виставка "Між штрихами" художниці Ани Миронової. Про проект, що запрошує глядача віднайти присутність мисткині у візуально насичених графічних творах, читайте в огляді мистецтвознавиці Поліни Ліміної.

 

 

Коли мистецтво стає способом особистого висловлювання, рано чи пізно художник наштовхується на проблему мови – візуальні форми можуть здатися надто загальними для того, щоб вмістити щось дуже конкретне, те, що проявлялося тут і зараз. Тим більше, якщо ця візуальність є абстрактною, тоді глядач відчуває повне право вкладати власні сенси в приватні слова автора. У своєму проекті "Між штрихами" художниця Анна Миронова проявляє неоднозначне ставлення до питання інтерпретації: поле власного мистецтва стає настільки щільним і насиченим, що в ньому не має залишитися місця іншому погляду, та водночас авторка не заперечує його можливість. Таким чином, сама назва стає радше запитанням, аніж констатацією.

 

 

Таким чином, "Між штрихами" може стати своєрідним випробуванням для глядача: чи зможе він подолати своє бажання бути присутнім у роботі художника, проявити справжню емпатію для відчуття того, що саме вкладала Анна Миронова до своїх робіт? Адже ані коду, ані сюжетних загадок у серії не передбачалося – лише сильні відчуття актуального часу та простору, атмосферної ситуації, у якій перебувала художниця в той чи інший момент. Навіть форма не зможе допомогти в дослідженні: Миронова навмисно використовує лише прості засоби (олівець і папір) у візуальному мистецтві, тим самим відмовляючись від переобтяження зовнішнім оздобленням. Тобто, для глядача залишається лише один варіант комунікації з мистецтвом авторки – заглиблення у те, що розташовується між композиціями з простих штрихів.

 

Водночас із цим виставка Анни Миронової не набуває рис одноманітності. Через свої "чисті" графічні техніки художниця розробляє дуже різні за емоційним наповненням твори: розпорошена шумова насиченість одних робіт вступає у контраст з ритмічністю та лінійністю інших нефігуративних образів. Така динамічна взаємодія творчості досягається завдяки розташуванню в експозиції різних серій робіт, створених з 2015 до 2017 року. Промовистими щодо спільності ідей стають вже назви циклів: "Між штрихами", "Край", "Горизонталі" та "Чорна ознака". Всі говорять мовою простору, зв'язуючи особистість авторки з тією площиною, з якою вона взаємодіє.

 

 

Тож, між штрихами іноді може бути схований і сам художник – у найменших дрібницях, непомітних порожнечах, білих плямах. Адже недарма особистість намагаються шукати в її відсутності, а роботи невідомих митців атрибувати за технікою написання "неважливих" деталей, таких як нігті чи мочки вух – все для того, щоб завдяки чомусь непомітному осягнути картину. І хіба не є слова Миронової "у моїх роботах штрихи настільки щільні, що шукати між ними щось протилежне тим почуттям, про які йдеться, немає сенсу" підтвердженням тієї думки, що завдяки тим шпаринам між штрихами ми й можемо розгледіти емоцію, яка міститься в самих штрихах?