24 березня в АРТпідвалі Харківської муніципальної галереї (Харків, вул. Чернишевська, 15; вхід із двору) відбулося відкриття виставки “Точки наближення: Харків”.

Виставка стала результатом двох мистецьких резиденцій у Харкові та Дніпрі, в центрі уваги яких був людський вимір історії: досвіди війни очима вимушених переселенців, ветеранів АТО, волонтерів, які займаються допомогою військовим та цивільним, врешті — очима самих мешканців Харкова та Дніпра, обласних центрів, розташованих найближче до лінії фронту.

 

Учасниці(ки): Юлія Костерєва, Лючія Макарі (Молдова-Нідерланди), Маріам Натрошвілі і Дету Джинчарадзе (Грузія), Сергій Попов, Оксана Чепелик, radio surrealism (Наталія Целюба).

Природа травматичного досвіду (неважливо, індивідуального чи колективного) така, що через його складність та невимовність зазвичай неможливо підібрати слова, які змогли би влучно та вичерпно його описати. Але якщо ми не хочемо стати заручниками мовчання, єдиний вихід — переопис і переосмислення того, що сталося, знову й знову, з різною оптикою, під різними кутами, з різної історичної та географічної перспективи — що врешті допоможе висловити пережитий досвід в усій його повноті.

Виставка “Точки наближення: Харків” — це ще одна мистецька рефлексія, ще один внесок у процес переопису, здійснений сімома художниками й художницями з трьох країн (Грузія, Молдова, Україна), які вивчають широкий спектр людських досвідів війни. Через мистецтво досліджується посттравматична реабілітація, не лише фізична, але й психологічна (Оксана Чепелик). В одному з проектів зачіпається питання правди й ілюзії, коли заплутаність міжнародних політичних відносин вривається в життя і побут звичайної людини й може з джерела інформації про реальний стан речей перетворюватися на оманливу завісу, яка лише більше викривлює реальність (Сергій Попов). Ще одне питання — процес відчуження приватної історії від оповідача/оповідачки, спотворення та хибні інтерпретації цієї історії в процесі створення медійного продукту (Юлія Костерєва). Художники міркують над тим, як довго може тривати “тимчасовий стан” переміщених осіб, на прикладі грузинських внутрішніх переселенців та біженців, які колись рятувалися від війни в Абхазії, а сьогодні продовжують жити у тимчасових приміщеннях (Маріам Натрошвілі, Дету Джинчарадзе). Учасники проекту також не змогли оминути гостре питання пропаганди й мистецтва і спробували виявити внутрішні суперечності ідейного наповнення пісень, мелодій та звуків, які зазвичай супроводжують будь-яку війну (Лючія Макарі). Їх також цікавить “сіра зона” почуттів у ситуації, коли власна думка та емоції людини можуть не збігатися з суспільним “запитом” на емоції (radio surrealism / Наталія Целюба).

Виставка триватиме до 1 квітня 2017 року.

Години роботи: понеділок — субота, 11.00 — 19.00.
Вхід вільний.

Більше інформації про проект шукайте тут.