Неканонічні “Автопортрети” Бабака та Сагайдаковського у Я Галереї

Я Галерея представила проект «Автопортрети» Олександра Бабака та Андрія Сагайдаковського.

 

У законсервованому вигляді термін «автопортрет» тлумачиться і розуміється як стала форма відображення себе художником, спроба відстороненого споглядання. Звісно, одразу ж уявляються типові образи з живописних полотен: «за роботою», «у майстерні», «перед дзеркалом», «у задумливому профілі-анфасі» і т.д.. Однак мистецькі стратегії давно відійшли від канонів способів творення, які б обмежувалися виключно можливостями класичних напрямів. Клішований автопортрет більше не є монополією жанру, відбулася ротація – праця автора стала рефлектором, незалежно від способу вираження (будь-то інсталяція чи мистецький акт, наприклад). Так проект об’єднує два полярні вектори щодо, здавалося б, найдоступнішої теми – автопортрету. Перший – це особистісна алюзія до релігійної притчі Олександра Бабака, другий – деструкція традиційного жанру Андрія Сагайдаковського.

 

Андрій Сагайдаковський, Зранку не топчіться по болоті, килимок, олія, 160х213, 2017–2018

Зображення надане галереєю

 

Ідея для створення «Автопортрету» в Олександра Бабака зародилася ще у 1998 році, у резиденції, яка знаходиться в селі Великий Перевіз. Кожного разу, прогулюючись біля місцевого цвинтаря, митця  вражала занедбаність і непотрібність цього колись сакрального місця, яке почали використовувати як поле для випасу худоби. Так художник зобразив себе на одній із могил-пагорбів у образі блудного сина. Це оммаж до загальновідомого сюжету і до картини Рембрандта зокрема. Бабак відкриває завісу в особисту драму – якщо блудний син із біблійної притчі знаходить прощення у батька, тут він навіть не встиг попрощатися. Лишається лише візуальна фіксація загального стану, що роками підточував буття.

 

Роботи Андрія Сагайдаковського не мають нічого спільного з класичними автопортретами, однак будь-яка праця художника (матеріальна чи духовна) є його роздумом над самим собою. Митець підсвідомо звертається до образів, що витікають із дитинства. Чисті ремінісценції, що постають як ствердження закритої суті і  підкреслення його поглядів. Усе, що хочеш сховати або заперечити  визначає тебе більше, аніж те, що лежить на поверхні. Про це свідчать вербальні символи, які використовує Андрій Сагайдаковський у своїх роботах. «Дитячі забави», у які грає художник і є його віддзеркаленням, його тотожністю і оголеною сутністю.

 

Застосовуючи різні матеріали і способи вираження Олександр Бабак і Андрій Сагайдаковський розкривають єдність автопортрету як особистого медіуму, яка полягає у дослідженні довколишнього і внутрішнього. Це елемент акту самопізнання (у його взаємодії з культурою) в динаміці та трансформації.

 

Побачити виставку можна до 24 вересня 2018 року.