Влада Ралко та Володимир Будніков презентують проект “Свобода та її привид”, що відкриється у Каневі 29 вересня у просторі мистецького об’єднання ЧервонеЧорне.

 

Свобода та її привид

Виставка поєднує два цикли робіт, над якими Володимир Будніков і Влада Ралко працювали в Канівській резиденції ЧервонеЧорне. На перший погляд художники виступають в опозиції один до одного, але водночас стає очевидним те, що у дуже різних підходах обидва аналізують спільну тему в її окремих аспектах. Будніков і Ралко розмірковують про свободу, а саме про умови за яких вона стає можливою.   

 

Влада Ралко. Ковдра та сокира

Усі зображення надано організаторами

 

Володимир Будніков у своїй серії «Політ» наполягає на з’яві свободи там, де хід роботи художника визначає вчинок:

 

«На площині полотна я неначе оприлюднюю безпредметність вчинку, ще вільного від речей. Під час такої праці я ризикую між «так» і «ні». Я ігнорую видиме задля свободи, що завжди поза показом, поза презентацією. Я немов уникаю видимого та перехоплюю рух до нього десь по дорозі».

“Зіставлення повноти свободи в думках зі свободою руху в реальності спонукало мене до розмислів про умови, де свобода реалізується взагалі. Свободу першої ідеї ув’язнено до здійснення й вивільнено у втіленні або ж навпаки? Лишаючи процес втілення ідеї в темряві, я порівнюю початкову та кінцеву точки”.

 

Володимир Будніков. Геометрія

 

«Власне, у роздумах про свободу мені часто спадала на думку можливість вільного польоту. У зв’язку з цим я пригадав утопічні заяви Татліна, де він пропонував підпорядковувати око дотику, пов’язуючи мистецтво з життям (дадаїсти прославляли його мистецтво як «машинне»). «Летатлін» несподівано став певним ключем до мого власного питання. Літальний апарат, що, за словами автора, мав «увійти до побуту радянських мас як предмет ширвжитку», виявився нездатним до польоту, а ретельні виміри, обчислення та схеми об’єкта «інтимної авіації» (Анатолій Стригальов) таким чином перемістилися до зони зовсім іншого розуміння свободи – свободи мистецтва. Утилітарна логіка цілепокладання поступилася перед принципово інакшою логікою мистецького твору».

 

Володимир Будніков. Креслення

 

Влада Ралко в тексті про свою серію «Привид свободи» зауважує, що «визнання певних речей своїми заміщується бажанням їх привласнити. Із розумінням того, кому належить свобода, добра воля, доля та навіть власне тіло та чи можна взагалі ними володіти, відбувається страшенна плутанина».

 

«Штучна підпорядкованість певній нормі настільки звела нанівець розуміння нормальності, що нормальне людське починає видаватися багатьом потворним, шкідливим, божевільним або героїчним».

 

Влада Ралко. Добре впорядковане

Влада Ралко. Ганчірка

 

«Серія складається з двох частин, у яких тему розкрито неначе з різних боків. У першому з циклів робіт я зобразила конкретні інтер’єри законсервованої порожньої будівлі покинутої канівської турбази (на одному з поверхів якої, до речі, я створювала проект), а потому, вже з огляду на умови та обмеження наявних зображень кімнат, сходів і коридорів, додавала туди таке, що або може бути людським, або колись було ним, або ж лише схоже на нього. Для другого циклу з чотирьох робіт я використала власні кількарічні спостереження за канівськими весіллями, які перетворила на зображення узагальнених ритуальних урочистостей. Атрибути сучасних весільних святкувань породили у мене асоціації з класичними зображеннями церемоніальних римських процесій або сцен вакханалій. Таким чином людське випробовується в умовах обмежень та заборон Системи або Звичаю. В обох частинах проекту вказано на акт своєрідної пожертви – розтрату весільного потлачу я зіставляю з буденним насиллям системи, коли у ролі жертви вже опиняється, власне, людське».