14 червня о 19.00 в Інституті проблем сучасного мистецтва (м. Київ, вул. Є. Коновальця, 18Д) відбудеться відкриття виставки "Стадія дзеркала".

Художники: Антон Логов, Ольга Рассказова, Ірина Агаркова, Олена Коен, Анна Тесло, Анастасія Ленда, Аліна Богова, Вікторія Неровня, Ольга Хайловська, Тетяна Самохіна, Марія Минка, Олексій Пригара, Наталія Бровченко, Анна Пилипчук, Юлія Кисель, Олексій Бурдій, Наталя Сокоренко, Анна Легенька, Олександра Доцок, Марія Прошковська, Карина Громова, Стан Квитко, Анна Роєнко, Олександр Домре, Артур Млоян, Ксенія Оксинь, Олена Кирпа, Юлія Стриковська, Руслан Власов, Анна Костюк, Анна Бітаєва. 

 

Куратор: Вікторія Бурлака

 

Тут і далі – твори учасників проекту

У лаконічній і дотепній книжечці "Інтерпасивність" Славой Жижек пише про фігуру Іншого – переносячи в сучасність Лаканівські концепти "стадії дзеркала" і "я як Іншого". Ті, що ретельно дбають про охорону особистого простору, не підозрюють, наскільки ми розчинені в інших. Отже, навіщо потрібні інші за Жижеком? Щоб не померти від нудьги і намагатися ще хоч щось відчувати в тому емоційному ступорі, в якому ми існуємо щодня. Древня ритуальна функція "козла відпущення", який бере на себе провину усього племені, в сучасному суспільстві нікуди не зникає, хоча небагато хто підозрюють про це. Вона перетворюється на ідеологічний фетиш Іншого з великої букви або Чужого, на якого переноситься увесь власний негатив. І не лише негатив – відчувати радість ми також розучилися і куди яскравіше сприймаємо чужі захват, біль, страждання, жадання – живемо, так би мовити, за рахунок емоційних «двійників».

 

У медійному суспільстві чужі люди і інфоприводи набагато ближчі, аніж ближнє коло і власне життя, ближчі, ніж ми є самим собі. Що не робить нас, на жаль, людянішими і емпатичнішими. Ми експлуатуємо і знищуємо інших – здатність до співпереживання зникає, не розуміючи, що таким чином знищуємо самих себе. Джорджіо Агамбен в якості аналога моделі "надмірного" людинолюбства сучасності висунув іронічний концепт, цитуючи давньоримське право – homo sacer. Священність людського життя ставиться ним під велике питання –"людина сакральна" знаходиться поза людською і божественною юрисдикцією, вона може бути убитою безкарно, заради примхи, просто так…

За Лаканом, людина уперше ідентифікує себе як щось, відокремлене від світу, в дитячому віці, коли бачить своє відображення в дзеркалі. Але це я і не я одночасно – парадоксально, але немовля, перш ніж упізнати себе, ідентифікує свій образ як іншого, як щось, просторово відокремлене. І людина проносить цю подвійну ідентифікацію через усе своє свідоме життя. Те, якими ми себе відчуваємо, і наш образ в дзеркалі, я, побачене збоку – це два різних Я, зовнішнє і внутрішнє, вони часто конфліктують. В той же час, дитина, людина росте і розвивається, віддзеркалюючи людей у своєму оточенні, складаючи себе з уламків образів інших.

 

Те, що сьогодні відбувається із людством взагалі і українським суспільством зокрема – ексцеси цинічного відношення до оточення, процеси розпаду соціальних структур і культурних умовностей – можна пояснити з точки зору формату людських відносин, що змінюється. Він стає споживацьким, нарцисичним. Показник культури людини – її здатність поважати інтереси інших, і з цим постійно виникають проблеми. Не розглядатимемо крайні випадки – наприклад, жахи війни в лобовому з ними зіткненні, це окрема тема. Зупинимося на рівні повсякденності. Наш ближній стає для нас кимось все більш і більш віртуальним, абстрактним, непотрібним.

 

Маючи звичку вранці перегортувати інтернет-публикації, знаходжу безліч рецептів простого адаптативного щастя для усіх від его-психології. Люди, як виявилося, є тотально нещасливими, і нібито й не підозрюють, чому. У гонитві за успіхом, йдучи по головах оточення, вони зовсім розучилися радіти життю. Але їм авторитетно радять й далі не звертати уваги на інших, вирощувати, підгодовувати і всіляко оберігати від посягань своє Я, яке і так майже у кожного страждає від нарцисичних розладів. Власні інтереси понад усе – ось універсальний рецепт нарцисичного щастя. Вважається, що зафіксувавшись на «стадії дзеркала», суб'єкт страждатиме на нарцисизм. Хоча, це вже й не вважається психічним відхиленням, але поширеною моделлю взаємодії з іншими в межах норми. Але ж, Нарцис теж любив себе як Іншого. Мета проекту – розібратися передусім у собі, суб'єктові, "структурованому" Іншим та іншими. Дистанція, яку ми вибудовуємо по відношенню до людей, більше говорить про нас самих. Так само, як і пріоритетність інтересів. Якими є наші взаємовідносини з оточенням – хворобливими або комфортними? Егоїстичними або ж альтруїстичними? Чий образ ми бачимо в дзеркалі – себе або Іншого?