2 лютого о 19.00 в галереї MASLO (м. Хмельницький, Старокостянтинівське шосе 20/3) відбудеться відкриття виставки «Край землі» київського художника Івана Михайлова. Про проект читайте у коментарях мистецтвознавиці Катерини Носко та самого митця.

 

Де шукати край землі? Чи існує він взагалі? І якщо так, то на що він схожий? Виставка київського художника Івана Михайлова «Край землі» робить спроби дати відповідь. У серії, створеній у 2011 році, постають безлюдні пейзажі. Автор фіксує кримські причали, пляжі, вулиці. Вони полишені людської присутності і лише тінь, ймовірно, самого художника є чи не єдиним доказом того, що хтось завжди знаходиться поряд. Так, замість зображати людину, автор вглядається в фрагменти місцевого ландшафту: сходи, що ведуть у небо (або в нікуди?), поодинокі вежі та маяки, оголені скелетоподібні конструкції. Разом та поодинці вони своєю мовчазною присутністю викликають відчуття тривоги, що подекуди виникає у результаті переживання самотності та відчуження. Ці об’єкти, що часто затуляють пейзаж, стають композиційним центром та наче бар’єром, що «захищає» від краю та акумулює у собі страх. Бо що тоді, коли досягнеш межі? А коли її перетнеш? Усі ці питання накладаються на ще одне. Адже художня позиція по відношенню до кримських берегів як краю світу у 2011 році, сьогодні потрапляє у інший контекст після соціально-політичних потрясінь останніх років. Край світу починає промовляти не тільки на рівні внутрішнього переживання. Відтепер він одночасно продирається через нас самих та нерозривно мислиться у зв’язку з травматичним досвідом внаслідок відчуження територій та встановлення нових кордонів. Край світу стає метафорою того, що вже ніколи не буде колишнім, а звідси й усвідомленням безкомпромісного кінця, що часто скрушає однією лише думкою про нього.

Катерина Носко

 

Іван Михайлов. Із проекту «Край землі»

Зображення надано організаторами

До серії «Край землі» увійшли роботи, присвячені бентежному стану свідомості та мінливому сприйняттю пейзажу як результату споглядання нічних парків, пляжів, набережних та причалів.

Берег — край землі і, у той самий час, кордон та перехід між стихіями. Погляд блукає горизонтом, що розмитий сутінковою млою, крізь уламки та фрагменти суші, що вихоплені з темряви електричним світлом. Погляд у невідомість, яка манить прихованою небезпекою. Конструкції причалів, ліхтарі, каміння, поручні та інші елементи набережної — є останньою перешкодою перед темними глибинами, перед стрибком у невідомість. Тривожний, пустинний, містичний ландшафт — край землі. 

Іван Михайлов