15 грудня у Національному музеї «Київська картинна галерея» відбудеться відкриття персональної виставки «Уявні відстані» одного з найяскравіших митців сучасного українського мистецтва, скульптора Назара Білика.

 

Ім’я Назара Білика не потребує зайвих презентацій – в українському культурному просторі та далеко за його межами роботи скульптора добре знані й відомі. Адже Назар брав участь у численних виставках, арт-ярмарках та культурних івентах за кордоном і в Україні. Багато робіт митця стали окрасою приватних колекцій. А киянам, навіть далеким від мистецтва, добре знайома лаконічна за формою, але глибока за концепційністю скульптура «Дощ», що з 2011 року прикрашає Пейзажну алею столиці.

 

За три роки, що сплинули після попередньої персональної виставки Назара (вона мала назву «Ємності»), особистісний світогляд митця пережив низку трансформацій, які знайшли відображення у його нових роботах. Бурхливий творчий процес створив нову концепцію, яку розкриє на виставці «Уявні відстані» талановита київська арт-менеджерка Ірина Юферова, відома серед культурної еліти столиці плідною співпрацею з низкою видатних сучасних майстрів мистецтва, серед яких Олександр Ройтбурд, APL315, Леонід Колодницький та інші відомі художники.

 

Тут і далі – роботи Назара Білика із серії «Уявні відстані»

Усі зображення надано організаторами

 

«Проект “Уявні відстані” Назара Білика – це фундаментальна інтроспекція з метою пошуку відповідей на базові питання нашого існування. Що ми знаємо про людей, яких на тому чи іншому етапі свого життя вважаємо близькими? Чи має сенс пірнати за лаштунки людської анатомії і звичних соціальних масок? Що ховається в нас самих, і як це побачити?…

 

У сучасному світі ми все частіше забуваємо, що таке відстань. Ми звикли до її якомога швидшого подолання. Стрімкий транспорт, мобільний зв’язок, соціальні мережі дають відчуття тотальної близькості будь-чого і будь-кого. Теорія шести рукопотискань говорить, що кожні дві людські істоти на Землі розділені лише коротеньким ланцюжком спільних знайомих. Ми, жителі мегаполісів, рідко вглядаємося в чорноту нічного неба і ще рідше замислюємося над космічною самотою кожного, хто під цим небом народжений. Проект Назара Білика – про неминучість абсолютної розділеності і парадоксально пов’язану з цим можливість близькості. Спрагла близькістю відстань між людиною і людиною, людиною і космосом, внутрішнє відсторонення з метою  пізнання самого себе, соціуму та універсуму є головним предметом дослідження художника», – пише арт-критикиня Аліса Ложкіна.

 

 

В цьому ключі особливу увагу неодмінно привернуть до себе декілька робіт, які Назар створював впродовж певного часу, спостерігаючи за трансформацією особистості під впливом життєвих обставин та сприйняття її оточенням. Не розкриваючи всіх таємниць, зауважимо, що творчий метод, який застосував автор до серії робіт, справляє надзвичайне враження. Ось як сам Назар описує ці портрети: «Їх взято з полиць майстерні, я опрацьовував їх протягом приблизно 15 років, у різні періоди часу. Це етюди з натури, які перед виставкою пережили останню та ключову свою трансформацію, що довершила ідею: їх залито  прозорим пластиком у абстрактні об’ємні форми. Справа в тому, що ліплення портрета – це фіксація людини в часі. Без погляду на портрет або фото складно пригадати точні риси обличчя в своїй свідомості, вони розмиті. І тому, коли зліплені портрети я заповнюю пластиком, я ніби відміняю їх «зафіксованість», повертаючи до стану «розмитості», яку зберігає про них свідомість».

 

У концептуальному просторі виставки на відвідувачів чекають вражаючі роботи. Секрет такого захопленого сприйняття його творчості, напевно, криється у надзвичайній для скульптора здатності повести глядача за собою у власний світ особливого бачення середовища, де рівноправно співіснують людство та природа. Передивляючись роботи Назара, відкриваєш для себе, що простір та об’єкти в ньому не протидіють одне одному, не є незалежними одне від одного, а навпаки, вони взаємопов’язані та створюють взаємний вплив. Вони ніби перетікають одне в одне – форма та сутність, світло та тінь. Різні ракурси, різний кут падіння світла – й відкриваються інші проекції, що були досі сховані.

 

 

Іноді для того, щоб ідея, яку плекаєш впродовж певного часу, знайшла вираження та розкрилася у зовнішній світ, треба міцний імпульс. Для Назара ця подорож кападокійськими теренами стала саме таким імпульсом до розкриття. У своєму творчому дослідженні протягом років скульптор неухильно дотримується лейтмотиву взаємодії простора та особистості, взаємодії між особистостями, взаємодію особистих просторів й поширює цей концепт за межі реального світу. Французький композитор Клод Дебюссі якось висловився, що музика – це простір між нотами. Залучаючи глядача до осмислення рівноправних та рівновпливаючих взаємин між простором та тим, що в ньому перебуває, Назар Білик ніби намагається розгадати мінливу таємницю нашого буття у Всесвіті.

 

Це дійсно цікаво спостерігати та переживати. На цій виставці кожен знайде співзвучну для себе ноту – й фізик, і лірик, і психолог, і астроном, і людина, якій просто цікаво жити на планеті людей.

 

Виставка «Уявні відстані» Назара Білика проходитиме в Національному музеї «Київська картинна галерея» (Київ, вул. Терещенківська, 9) з 16 грудня 2017 року до 5 січня 2018 року.