3 травня в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відбулося відкриття проекту «Богиня степу» українського художника з Донбасу Петра Антипа (з 2014 року живе і працює в Києві). Про проект розповідає мистецтвознавиця, координаторка проекту Марина Стрельцова.

 

Виставка «Богиня степу»  стала логічним продовженням першого етапу проекту «Амазонка – богиня степу» у київському Національному музеї Тараса Шевченка (квітень, 2017). Доповнений новими живописними і скульптурними творами, циклом робіт малої пластики й графічною серією «Амазонки» (2017 – 2018), проект не лише продемонструє широкий діапазон візуально-образних форм і нові грані творчості художника, а насамперед представить її як цілісне явище. Єдність його виявляється як в суто технічних прийомах і манері зображення (монументальності, графічності, поєднанні геометрії (стереометрії в пластиці) та антропоморфності, комбінаториці форм, кольорів і світлотіньових контрастів), так і в концептуальній складовій робіт, які наче пуповиною зв’язуть різні царини мистецтва Петра Антипа.

 

Усі зображення надано організаторами

 

Як і перед тим, він звертається до колективної пам`яті й актуалізації культурних смислів, накопичуваних у надрах колективного підсвідомого впродовж століть і навіть тисячоліть. Головний «герой» проекту – міф, як один із носіїв-репрезентантів  культурної пам’яті й водночас як позачасова модель, що стає джерелом індивідуальної міфотворчості художника. Йдеться про автохтонну, відому нам за античними джерелами (оповідання Геродота про Велику Скіфію), міфологічну спадщину. Так, на початку 2010-х років, наче в передчутті майбутніх подій в країні, у творчості Антипа з’являється архетип амазонки. Згодом він еволюціонує від переживання особистісної трагедії в картині «Пе́нтесілея, Ахіллес і Терсіт» (2012) до узагальненого образу володарки степу (з 2014): недарма вона – «богиня» в інтерпретації автора. У 2017 році художник повертається до індивідуального характеру й більшої інтимності, зокрема, через серію портретів і рисунків на еротичну тематику.

 

 

Проте Петра Антипа людина цікавить насамперед як частина природи та історії. Властиве художнику неоміфологічне, універсальне сприйняття світу, де все, за висловом О. Геніса, «однаково важливе, однаково неважливе, однаково священне», віддзеркалюється в усіх його творах. Композиція в них позбавлена часу. В його скульптурно-живописно-графічному всесвіті всі – сучасники. Тут немає прогресу чи еволюції, відсутні минуле та майбутнє, є лише теперішнє, в якому люди, тварини, каміння, біоморфні та геометричні елементи зливаються в єдиний живий організм. Й недарма постає скульптурний образ бога часу – Світовида.

 

 

У цьому синхронному світі художник шукає нової цілісності, порядку, свідомості, яка виходить з тотожності макрокосма й мікрокосма, суб’єкта та об’єкта, природи і людини… Під цим оглядом залюблена в степову давнину творчість Петра Антипа – на часі. Адже сьогодні нове виростає з минулого. Ми активно згадуємо про архаїчний синкретизм, а наука змінює парадигму, уявляючи світ як павутиння взаємопов’язаних процесів, серед яких ніщо не має фундаментального характеру.

 

Масштабна за розмірами та кількістю представлених робіт персональна виставка мистця триватиме до 20 травня 2018 року.