У Національній галереї Великобританії відкрилася виставка, яка вперше об’єднала полотна, ескізи та графіку двох титанів Раннього Відродження – Андреа Мантеньї та Джованні Белліні. Мета – продемонструвати, як будучи не лише сучасниками, але і родичами, вони впливали один на одного.

Джованні Белліні. «Принесення в храм». 1470–1475.  © Fondazione Querini Stampalia Onlus, Venezia 

Фото: www.theartnewspaper.ru

Мантенья – син столяра із Падуї. Белліні належав до знаменитої венеційської династії художників – Якопо і його другого сина Джентілє. Їхні біографії перетнулися у 1453 році, коли Мантенья одружився з їхньою сестрою Ніколозією. Від цього шлюбу більше переваг отримав радше венеційський клан, який посилив свій склад одним із найбільш видатних талантів того часу, знявши при цьому питання конкуренції.

Андреа Мантенья. «Принесення в храм». Бл.1454. © Staatliche Museen Zu Berlin, Gemaldegalerie/Christoph Schmidt

Фото: www.theartnewspaper.ru

 

Якщо звертати увагу на взаємозв’язки у творчості, то тут ідеться про Мантеньє та Джованні Белліні, які, за словами куратора виставки Керолайн Кемпбелл, одночасно впливали один на одного: «До нас не дійшло задокументованих свідчень, які б проливали світло на зв’язок цих двох художників, але очевидно, що він був доволі тісним. Белліні копіював картини Мантеньї, а останній зазнав впливу його новаторського живопису».

Джованні Белліні. «Розп'яття». Бл.1465.  © RMN-Grand Palais (Musee du Louvre) / Michel Urtado 

Фото: www.theartnewspaper.ru

 

Хоча більша частина кар’єри Мантеньї була пов'язана із Мантуєю, де він працював у герцогів Гонзага, очевидно, що його художній діалог із Белліні, який працював у Венеції, був нерозривним. Мантенья був доволі уважний у виборі сюжетів та композиції, також був знавцем давньоримського мистецтва і свій чіткий класичний рисунок запозичив саме із Античної традиції. Белліні натомість працював у традиції венеційської школи, був майстром пейзажу із використанням всієї доступної на той час кольорової палітри. Він, за словами Кемпбелл, «першим сповна використав пейзаж для передачі емоційного наповнення полотна». Так само, як і Мантенья, він писав картини на релігійні теми та міфологічні сюжети, одна Мантенья створював монументальні композиції, а Белліні – камерні для приватних замовників.

Андреа Мантенья. «Успіння Богородиці». Бл.1460–1464. © Photographic Archive Museo Nacional del Prado 

Фото: www.theartnewspaper.ru

Белліні нерідко копіював Мантенью, як, наприклад, в «Принесення у храм» (1470-1475), що виставлена в експозиції паралельно з однойменною картиною Мантеньї 1454 року. У свою чергу, Белліні вплинув на Мантенью як пейзажист. Так, на полотні «Смерть Діви Марії» (1462) на задньому плані у нього з'являється вид на Мантуї, написаний, очевидно, під впливом Белліні. Хто із митців був більш талановитим – питання риторичне, вважає куратор: «Мантенья відродив класичну античність, був неперевершеним майстром перспективи. Белліні – справжній геній пейзажу, колориту та світла».

 

Джерело: www.theartnewspaper.ru