В Українському музеї в Нью-Йорку триває виставка «Українська діяспора: Художниці, 1908-2015». Проект відбувається з нагоди 90-річчя Союзу Американок України.

 

Галина Мазепа. «Три ґенерації» (1983, полотно, олія). Тут і далі – твори з виставки

 

До виставки увійшли 100 робіт 43-х мисткинь з півночі Америки та країн Європи. Більшість художниць належать до третьої та четвертої (пострадянської) хвиль еміграції. Їхні твори представлено у жанрах живопису (натюрморти, портрети, пейзажі), скульптури, іконопису та мішаної техніки.

 

Роксолана Лучаковська Армстронг. «Діти Чорнобиля» (1991, папір, акварель)

 

Учасниці «Української діяспори…»:

 

Роклоляна Лучаковська Армстронґ, Ліліяна Березовська, Лідія Боднар-Балагутрак, ВАЛЯ, Марта Гірняк Воєвідка, Адріянна Титла Генкельс, Мотря Яцкевич Головінська, Наталка Гусар, Слава Ґеруляк, Христина Дебаррі, Соня Делоне, Марія Дольницька, Інка Ессенгай, Патриція Заліско, Софія Зарицька, Ірина Гомотюк Зєлик, Ніна Климовська, Олександра Коверко, Олександра Дяченко Кочман, Катерина Кричевська-Росандич, Христина Кудрик, Ярослава Ляля Кучма, Софія Лада, Марта Гулей Леґецкіс, Галина Мазепа, Ярослава Сурмач Міллс, Оля Міщенко, Людмила Морозова, Христя Оленська, Аркадія Оленська-Петришин, Ірма Осадца, Ака Перейма, Вака Перейма, Христина Перейма, Юлія Пінкусевич, Наталія Погребінська, Лідія Пясецька, Романа Рейні, Христина Сай, Тамара Скрипка, Ілона Сочинська, Галина Титла, Аня Фаріон.

 

Соня Делоне. Без назви (1967, офорт та кольоровий акватинт)

 

Аня Фаріон. «Рожевий торс» (1989-1990, рожевий мармур з Португалії)

 

Куратор Адріяна Кочман – про виставку:

 

«Виставка поставила собі за ціль розширити поняття «українськости» у мистецтві поза звичні уявлення, в яких народне мистецтво й жіноча практика неодмінно асоціюються разом. Переважній частині мисткинь у цій виставці понад 50 років, і вони відчули проблеми, з якими стикалися жінки-художниці загалом у час визвольного руху за жіночі права. Такою проблемою було знайти місце в чоловічому мистецькому мейнстримі, що применшував та виключав етнічні меншини та жінок. Також, ішлося про те, щоб могти свобідно працювати в естетиці сучасних форм, що традиційно асоціювалися з практикою художників-чоловіків, як, наприклад, скульптури із звареного металю, а чи живопис, пов’язаний з формалізмом. До того ж, чимало художниць були змушені знайти свій власний особистий стосунок до наголосу діяспори на традиційному мистецтві як на найбільш ефективному способі збереження української ідентичности».