1 листопада о 19.00 в арт-центрі Павла Гудімова "Я Галерея" (м. Київ, вул. Хорива, 49Б) відбудеться відкриття проекту українсько-канадської художниці Наталії Лялюк "Наближення і віддалення". Про проект пише мистецтвознавиця Поліна Ліміна.

 

"Подивіться на війну та теракти, усвідомте наскільки це жахливо" – промовляють до відвідувачів різноманітних виставок більшість творів, які звертаються до теми масового насилля. Один аспект втрачається: розуміння страхіть воєнних подій вже притаманне переважній кількості людей. Радше бракує відповіді на питання: як з тим жити тут і зараз? Адже дві ситуації – комфорт повсякдення та постійний потік фактів насилля в інфопросторі – утворюють дисбаланс бажаного та реального, з чим кожному потрібно якось співіснувати.

 

Художнє висловлювання так само не зможе оминути цієї проблематики. Наївно вірити в неідеологізоване чи аполітичне мистецтво. Водночас, кожен митець чи мисткиня є невідокремленими від свого побуту, того людського та звичного, що оточує їх щодня.

 

Наталія Лялюк. Захід сонця з даху, 2016

Я Галерея

 

Привабливість нової виставки україно-канадської художниці Наталії Лялюк – у відвертості творчого акту. Нас оточують фрагменти подорожей, знайомі авторці обличчя, пейзажі, що майже в форматі щоденнику фіксують враження художниці. Але за усім близьким і трохи ностальгійним (багато робіт Лялюк нагадують яскраві спогади, з якими не хочеться розлучатися), проривається жахаюче насилля, часто далеке та сенсаційне. Тож, які зв'язки утворюються між несумісними, протилежними за нашим сприйняттям сценами?

 

Наталія Лялюк. Зустріч біля озера Россо, 2015

Я Галерея

 

Наприклад, подивимось на зображувальні прийоми Наталії Лялюк. Влітку 2015 року художниця поїхала до озера Россо в Онтаріо, де створила цикл творів: тіла людей, які насолоджуються відпочинком, вписані у літні безтурботні пейзажі. За кілька місяців до цього увага Лялюк була зосереджена на зовсім іншій темі. Під враженням від фотохроніки теракту в кенійському університеті міста Гарісса, авторка переосмислює насильницьку смерть через мистецтво. Тіла вбитих заручників – такі самі, як і тіла відпочиваючих на канадському озері. Червоні, схематичні обриси повторюються в обох серіях. Фактично, лише контекст утворює смисли подій, наявне тло обумовлює політичність того чи іншого тіла.

 

Таким чином, це є запереченням можливості компромісу або “золотої середини" в ситуації, коли одна сутність приналежна до абсолютно протилежних світів. Коли єдиний справжній, абсолютний перетин цих векторів – смерть людського тіла. Робота з подібною проблематикою передбачає амбівалентний підхід: то максимально наближатися до жахливого й смертоносного, то віддалятися від нього, вдаватися до ескапізму й тікати в комфортне існування; а згодом, відчувши неможливість заплющувати очі – знову скорочувати дистанцію й приймати свої страхи.

 

Наталія Лялюк. Наближення і віддалення у січні VI, 2016

Я Галерея

 

Наталія Лялюк досягає особливої форми щирості у своїй творчості, де не відкидає жодного етапу важкого співіснування з реальним. Й демонструє, як можна перебувати в умовах постійного вагання: не применшуючи жодну з полярних ситуацій життя та смерті, вміти обирати (й час від часу змінювати) власну дистанцію до кожної з них.

 

Вперше текст було опубліковано на сайті Я Галереї.

 

* * *

Наталія Лялюк народилася в 1968 році у Києві. Із 1983 до 1986 року навчалась у Художній студії Ольги Крилової. У 1993 році закінчила факультет дизайну та книжкової ілюстрації Київського політехнічного університету. Авторка та учасниця численних персональних та групових проектів в Україні, Канаді, Німеччині, США та інших країнах світу. Працює переважно в живописі й кераміці.