Voloshyn Gallery представляє персональну виставку живопису Володимира Буднікова "Міри часу". Представлені на виставці картини були створені художником у 2011 році, у Гурзуфі (Крим) паралельно роботі над скульптурами з металу.

 

“Вони є певною фіксацією ряду  початкових станів робочого процесу, де окремі елементи тільки-но вишиковуються перед тим як визначитися щодо ладу набуття упізнаваної форми”, — каже автор про дані роботи.

 

 

У творах виставки "Міри часу" ми бачимо як органічно поєдналися живопис кольорового поля із, немов натхненними японською каліграфією, точними мазками. Тут присутні чіткі межі, ритм та контрасність простих форм, монументальність. Всі роботи об’єднує властивий автору стриманий колорит.

“У своєму відчутті кольору Будніков дотримується аскези. У шляхетне чорно-біле плетиво цілого він додає один-два акценти кольору. Грань між живописом і графікою не є непроникною, він грає з "медіаспецифічністю" й того, й іншого, мікшуючи художні засоби – виразну лінію та заливки, штрих і живописну фактуру”, — влучно зазначає кураторка та мистецтвознавиця Вікторія Бурлака.

 

Суттєвою є і споглядально-меланхолійна складова даних живописних творів: з одного боку про них цікавіше думати, аніж дивитися, адже на полотнах наче “нічого конкретного не зображено”. А з іншого боку, ці речі споглядаєш довго і якось скоріше медитуючи, наче дивишся углиб чогось. Так поєднуються дві крайнощі.

 

“Я проводив у той період багато часу на металобазах серед складених за рангом і формою металевих пластин, циліндрів, дротів, прутів. У такому розподілі за формами ясно читалася суворість музичного ладу. У кожній окремій категорії форм: циліндри, площини, дроти, — серед ніби однакових елементів тема починала напружуватись, ускладнюватись саме через нашарування потенційностей, де кожен початок проголошував майбутній розвиток окремо. Однакові форми зовсім не були набором однорідних значень. Прості подібні форми ніби являли собою низку повторів із ледве відмінними градаціями. Кожна форма повторювала іншу майже тотожну але із ледве помітним зсувом”, — каже Володимир Будніков.

Споглядання розмаїття майже подібних елементів нагадувало художнику “музичне бачення Штокхаузена, його ідею “статичного” часу, де кожна композиція вказує на єдність водночас декількох часових планів, де час рухається у різних темпах”. Унаслідок чого, представленим на виставці роботам притаманні ритм, ламані лінії, довільні абстрактні плями та геометричні форми.

 

Автор каже, що “загальна серія робіт розділена на декілька формул із власними градаціями всередині, які в свою чергу складають певну шкалу. Усі формули є спорідненими між собою. Структура усієї серії також подібна до чогось на кшталт сховища для абетки, де кожна літера, перебуваючи у множині, міститься у спеціальному власному відділі. Але множинність кожної однакової літери складає особливу шкалу звуків, де розрізняння тотожного повідомляє про те, що наразі однакове в майбутньому розійдеться за різними призначеннями.”

 

“Кожна композиція має за принцип майже абсолютне рівноправ’я усіх своїх складових. Кожна лінія або площина перебувають у тій анонімності, де якість або визначення ще не замулили чистих витоків. Групи, що складаються із дуже подібних зображень, можна порівняти із ледве вловимими часовими проміжками, що повторюються. Повтори утворюють безперервне мерехтіння — немов частоти світла або звуку, вони замість складатися у мелодію або картинку, лишаються у стані постійної вібрації. Кожен простий елемент заперечує готове зображення, розкладаючи зосередженість кінцевої мети повністю, аж до первісного стану множини рівноправних намірів”.

 

Відкриття: 29 березня о 19:00, Voloshyn Gallery, Київ, вул. Терещенківска, 13