29 листопада Я Галерея (м. Київ, вул. Хорива, 49Б) презентує новий проект відомої української сучасної мисткині Влади Ралко «Урочистість» – рисунки з двох серії, що створювалися протягом 2016–2017 років. Про виставку пише мистецтвознавиця Поліна Ліміна.

 

Мова потребує зламів: як візуальна, так і побутова. Замислитись над словом-явищем, семантично розгорнути його згідно до часу, контексту та зв’язків – це вже підваження тих значень, які ми постійно вміщуємо в мовні одиниці. Для Влади Ралко проект продовжує ту лінію гри із усталеними поняттями, яку художниця впроваджувала у попередніх проектах. Так рисунки, які експонуються в арт-центрі Я Галерея, належать до двох серій, «Лінія розмежування» та «Переоблік», що створювалися протягом 2016–2017 років.

 

Усі зображення надано організаторами

 

Назва теперішньої виставки – «Урочистість» – одразу ж відсилає до речей кон’юнктурних, пов’язаних із системою. Прикметник від цього слова найчастіше можна зустріти в таких клішованих виразах як «урочисте відкриття», «урочиста промова» або ще яскравіше – «урочисті заходи». Всі ці сполучення є надто віддаленими від будь-яких спонтанних, а тим більше від несанкціонованих форматів діяльності. Урочистість стає пов’язаною з ієрархією та владними практиками, які намагаються перевтілитися у ритуально-святкову форму.

 

 

Ця назва виставки Влади Ралко також бере свій початок з сучасної обрядовості, а саме з випадково побаченої та одразу ж зафіксованої сцени весільної церемонії у Каневі, що стала своєрідним імпульсом для мисткині. Поведінка людей, які поводять себе згідно канонів урочистості – не така вже й однозначна річ. Одне з питань, яке ставить перед собою художниця, звучить від персонажів її рисунків: «Між своїм та тим самим». Це є проблемою особистого маркування часу, в якому дати постійно прив’язують нас до подій минулого, змушують повертатися в ситуації, які не мають реальної протяжності у сьогодення. Фіктивність такої церемоніальної історії пов’язує і приватні, і колективні архіви пам’яті, роблячи їх невідокремленими. У Ралко ця зв’язка втілюється через тілесність і тактильність її образів, які постійно переплітаються, проникають до інших тіл і виростають з них, руйнують одне одного, деформують простір поряд. Ритуальність, яку експлуатує урочистість, як і завжди перебуває на межі потягу до життя та фатальності смерті – і, врешті-решт, має утвердити спосіб існування з усвідомленням memento mori.

 

 

Урочистість у Влади Ралко – це не веселощі святкування, а зображення невідворотності окремих ситуацій. Це та система, яка поглинає в себе цикл подій, що стають ключовими для утвердження влади пам’яті і потребують постійного оновлення у вигляді яскравих, інколи моторошних образів. Справжньою травмою постає відчуття жаху розірвати цей зв’язок зі знаками минулого, втратити можливість ушанування міфотворчих моментів. Подібний страх і перетворюється на поштовх: до урочистості, ієрархічності, насилля.