7 березня Я Галерея представила виставку Дмитра Молдованова «Післясмак». Про проект пише Ганна Орищенко.

 

«Блажен, у кому пожадання

Солодких страв не може затулить

Високого до неба поривання,

Хто їсть, аби лиш сили поновить.»

 

Данте Аліг’єрі, «Божественна комедія» (Чистилище),  1308-1321

 

Природа створила людину як істоту егоїстичну, чия діяльність завжди направлена на задоволення власних фізіологічних і моральних потреб. Однак, на відміну від тварин, споживання – це ще й насолода, яка через надмірність може трансформуватися в «болісний» гедонізм. Новий проект Дмитра Молдованова – це авторський роздум щодо найпоширенішої з порочних страстей – черевоугодництва і про те, що за нею слідує – «Післясмак», який виходить за межі звичного трактування смертного гріха.

 

Дмитро Молдованов. Режисер

Усі зображення надано організаторами

 

Автор акцентує увагу на проблемах засилля різноманіття та інформаційного перенасичення, що стали синонімами сучасному суспільству. У таких умовах залишитися безпристрасним і не стати споживачем дуже складно, через людську схильність до спокуси. Використовуючи символи, як спосіб публічного прояву підсвідомих  думок, Дмитро Молдованов намагається передати трагічність пороку ненажерливості (не лише в сенсі черевоугодництва) і вивести глядача на моральний діалог щодо інших нагальних питань. Ніж, кров, рана – реальний біль у печінці і шлунку після переїдання,  тварини – пожирателі без міри, а самі люди – споглядачі, яких очікує та ж участь, що й представників фауни – безумство у погоні за здобиччю і покора перед сильнішими. Митець розкриває дуальність свідомої натури, яка в силу свого біологічного походження та відсутності належної самодисципліни, може зриватися і опускатися до низинних інстинктів, відіграючи роль вершини айсбергу у «харчовому» ланцюжку. Також Дмитро Молдованов навмисно вводить завуальовану дихотомію  в одну смислову площину, наприклад: молоко і рибу, тістечка й оселедець, морозиво і сире м’ясо, що, поєднуючись, уособлюють абсурдність і безрозсудність людських потягів до «втамування спраги» заради насолоди. Це не стосується банального насичення їжею, а розуміється  як післясмак –  колективна одержимість емоційним самопожиранням і відсутність емпатії до оточуючих, що  призводить до ототожнення «тваринного» з «людським».

 

Дмитро Молдованов. Спрага

 

Проект Дмитра Молдованова постає як своєрідна реприза до  роздумів Арістотеля в «Нікомаховій етиці»: «…їсти все, що попало, або пити до перепою означає перебрати природну міру по кількості, оскільки природний потяг має на меті [тільки] заповнення бракуючого. І таких людей тому й називають ненажерами, що вони наповнюють його понад належне» *. І античний філософ, і представник «нового наїву» намагаються передати основну думку - для існування немає гострої необхідності вдаватися в крайнощі, будь-то фізичні задоволення (черевоугодництво) чи моральний «вампіризм», що перетворюють людину в емоційну жертву. У широкому спектрі,   «Післясмак»  – це метафора усіх пороків сучасного суспільства,  що пожирає саме себе і наближується до висхідної ланки – примітивних відчуттів.

 

*Арістотель. Нікомахова етика / Αριστοτελους.  Ηθικα Νικομαχεια [пер. з давньогрецької Віктор Ставнюк]  - К.: Аквілон-Плюс, 2002. 480 с.

 

Дмитро Молдованов. Післясмак